МІГРЕНЬ (франц. мigraine) син. гемікранія (грец. hemi — половина та kranion — череп) — фізіологічний розлад, що характеризується нападами головного болю, частіше в одній половині голови. Біль при М. має пульсуючий характер і нерідко супроводжується нудотою, блюванням, непереносимістю яскравого світла, голосних звуків (фото- та фонофобія), а також сонливістю і млявістю після нападу. Напад М. може тривати від 2–3 год до декількох діб. М., як правило, не призводить до незворотних уражень головного мозку, однак вона істотно погіршує якість життя. Згідно з епідеміологічними дослідженнями М. відмічають у 3–16% населення. Найчастіше її виявляють в осіб віком 35–40 років, при цьому чоловіки становлять 2–15%, а жінки — 6–25% всієї популяції. Істотну роль у виникненні М. відіграють спадкова схильність, ендокринна недостатність, порушення сну, метеорологічні фактори (коливання температури повітря, атмосферного тиску тощо), тютюнопаління, стрес.
Патогенез М. складний і до кінця не визначений. Доведена роль біохімічних зрушень, зокрема збільшення в сироватці крові серотоніну та простагландинів. Вони провокують короткочасний спазм судин головного мозку, слідом за яким настає тривале розширення екстракраніальних артерій. Спазм лежить в основі фотопсій та інших осередкових неврологічних симптомів, а розширення судин є безпосередньою причиною головного болю. Пульсуючий біль розглядається як реакція на «удари» току крові в розслаблені стінки судинного русла.
Клінічно типовий напад М. складається з двох фаз. У першій (фаза провісників) — відзначаються стомлюваність, дратівливість, погіршення настрою, рідше — ейфорія. У другій — з’являється однобічний пульсуючий головний біль, що локалізується, як правило, у лобно-скроневій ділянці. Тривалість нападу не перевищує 1–3 доби, часто його супроводжують нудота, блювання, світлобоязнь. Порушення судинного тонусу також проявляються почервонінням кон’юнктиви, набряканням поверхневої скроневої артерії, зблідненням шкіри обличчя, охолодженням кісток тощо. У типових випадках аура проявляється парастезіями, що починаються в кістках та поширюються на обличчя й язик.
Основними принципами лікування мігрені є оздоровлення способу життя хворих з метою виключення причин, що провокують напади М., а також медикаментозна терапія. Фармакотерапія спрямована на купірування нападу головного болю та його профілактику. При нападі призначають ерготамін, кофеїн або їх комбінований препарат — кофетамін, анальгетики-антипіретики. Значну протимігренозну дію виявляють агоністи серотоніну — суматриптан та золмітриптан. У міжнападний період застосовують блокатори β-адренорецепторів та блокатори іонів кальцію.
Вейн А.М. Болевые синдромы в неврологической практике. — М., 1999; Вейн А.М., Колосова О.А., Яковлев Н.А., Каримов Т.К. Головная боль. — М., 1994; Международная статистическая классификация болезней и проблем, связанных со здоровьем. — Женева, 1995; Мендель Т., Члонковска А. Мигрень — актуальный уровень знаний // Новости фармации и медицины. — 1998. — Т. 32, № 1–2.